Стереотипи та їх подолання
Сьогодні наша стаття про стереотипи, прийняті в суспільстві. Тобто мова знову піде про колективні норми, канони, стандарти та упередження – про те життя, яке більшість людей вважають правильним. А також про те, яким може бути життя без правил. Важливо розуміти, що суть зовсім не в тому, наскільки правила правильні, а в тому, що всі колективні норми є умовністю, тобто, простіше кажучи, вигадкою. І от у цю вигадку багато хто з нас вірить, як у реальність. У глобальному соціальному світі – глобальні умовності. У вузьких колах – школах, спільнотах, сектах – свої маленькі ілюзії, які тим часом стають для їхніх послідовників завбільшки з реальність.
Приклади стереотипів
Жінка – слабка, пасивна, легковажна і дурна істота. Щоб компенсувати свою вроджену неповноцінність, жінка повинна стати гарною, щоб хитрістю захомутати «сильного» чоловіка, народити від нього дітей і жити за його рахунок. Інакше вона буде нещасною. Розлучена мати-одиначка – нещасна. Стара діва – нещасна. Жінка не повинна бути сильною, не повинна обіймати керівні посади – інакше це неправильна, знову ж таки, нещасна жінка.
Чоловік – сильний і розумний. Він повинен оплачувати всі примхи жінки, від якої насправді хоче тільки сексу. Він усім керує і тому порівняно з жінкою має розширені права в усіх сферах життя. Чоловік повинен водити машину і дивитися футбол. Чоловік не говорить про почуття і ніколи не плаче. Інакше це – не чоловік, а якась незрозуміла, злоякісна істота, що не заслуговує на любов і повагу.
Діти повинні виправдовувати очікування батьків. Діти повинні навчатися «правильного» життя в загальноосвітніх закладах. Усі підлітки – важкі. Уся молодь – розпусна. У середньому віці люди повинні переживати кризу. У старості людина повинна дряхліти і хворіти, інакше, якщо вона здорова і щаслива – це дивний і небезпечний для суспільства божевільний.
Великі гроші – це щастя. Людина без грошей – нещасний невдаха. Виконання поставлених цілей – це щастя. Людина, яка не працює над цілями, – нещасний невдаха. Висока посада – це щастя. Безробітні – нещасні невдахи. Стосунки з коханою людиною – це щастя. Будь-який самотній, навіть якщо він сидить у самадхі під деревом бодхі, все одно – нещасний невдаха.
Правильні знання дають в інститутах. Правильні фахівці мають вищу освіту. Правильні люди працюють в офісах по сорок годин на тиждень. Правильно – жити у своїй країні. Правильно – одягатися як усі. Правильно – купувати дорогі й модні речі. Правильно – думати як усі. Правильно жити – як усі.
А все тому, що всі ми з раннього дитинства страшенно боїмося виділятися з колективу. Бути не як усі – означає стати самотнім вигнанцем або посміховиськом колективу. Бути не як усі означає позбутися присипляючих ілюзій і зіткнутися з невідомістю, якою завжди було і буде життя тут і зараз.
Шаблонна особистість
Спочатку хотів назвати її соціальною. Але соціум – не єдиний колектив, що нав’язує своїм адептам шаблонне сприйняття. Таких колективів може бути скільки завгодно, вони можуть бути будь-яких розмірів – від цілої країни до маленької родини, яка сповідує власні правила життя.
Людині на етапі шаблонного мислення властива віра, що світ – це «звичайне» і загалом більш-менш зрозуміле явище. Новій інформації, яка суперечить цій «вірі», шаблонна особистість не довіряє, тільки тому, що вважає, ніби її світогляд – це і є остаточна реальність.
Шаблонна особистість по-справжньому не помічає реальності, тому що повністю занурена у світ власних мрій про життя. Це явище ще називають «ототожненням з розумом». Шаблонна особистість максимально ототожнена з розумом і майже не розрізняє, де фантазії, а де реальність. Шаблонна особистість не знає, чого хоче насправді, і плутає свої прагнення з колективними очікуваннями.
І тим не менш, шаблонна особистість може непогано орієнтуватися в соціальному світі, тому що його «правила» базуються якраз на умовних шаблонах, яким шаблонна особистість схильна слідувати без «зайвих» запитань.
Найчастіше шаблонна особистість перебуває в безперервній напрузі, тому що живе всупереч своєму нутру. Замість того щоб відповідати своїй природі, шаблонна особистість усіма силами намагається відповідати колективним шаблонам. Причому не важливо, чи це соціальний колектив, чи якась секта, – шаблонна особистість не чує себе ні тут, ні там, не бачить свого шляху, а весь час намагається підлаштувати себе під штучні мірки колективного світогляду, щоб відповідати чужим ідеалам.
Так відбувається, тому що шаблонна особистість задовольняється своїм життям, коли відчуває схвалення від колективу, якому належить. Шаблонна особистість вірить у шаблони, тому що без них життя здається лячно невідомим.
Свідома особистість
Коли я говорю про свідомість, мова зовсім не про духовно-просвітлених аватарів, вільних від усіх концепцій. Мова про простих смертних, які розуміють умовність стереотипів.
У кожній країні – своя культура, свої унікальні стереотипи, дивлячись на які розумієш, що все це – справді одна велика умовність. Свідома людина розуміє, що життя може бути яким завгодно. Ми можемо жити так, як самі оберемо, як самі забажаємо. Ми можемо жити в будь-якій точці світу і займатися будь-якою справою. Коли немає прив’язаності до шаблонів, починаєш розуміти, що яким би ілюзорним не був вибір, від нього в цьому житті залежить практично все.
Можна подумати, що свідома особистість просто самостверджується, упиваючись своєю неординарною оригінальністю. Так буває, але подібна поведінка більшою мірою властива шаблонній особистості, яка очікує на схвалення від авторитетної для неї аудиторії.
Простіше кажучи, свідома людина насправді живе так, як хоче, тому що розуміє, що не зобов’язана відповідати чиїмось очікуванням. Шаблонна ж особистість не усвідомлює своїх бажань, але вірить, що хоче саме тих речей, які як заповітні цілі пропагує колектив.
Якщо шаблонна особистість у своїх рішеннях спирається на локальні стереотипи, нав’язані громадською думкою, то свідома особистість відповідальність за своє життя і свої рішення бере на себе. Така людина не спрощує власні рішення кодексом колективних шаблонів і очікувань, а обирає сама, як їй жити.
І за такого розкладу може статися одна дуже цікава річ. Коли зникає мотив відповідати суспільним ідеалам, тобто коли людина більше не прагне виглядати хорошою в очах колективу і не боїться приймати свої рішення, може прийти відчуття величезного полегшення, ніби нарешті закінчилися марні внутрішні поневіряння і муки, і ти виходиш із ув’язнення на свободу, де перед тобою відкрито розмаїття можливостей.
Цілі можуть залишитися. Бажання виглядати хорошим в очах суспільства може змінитися витонченим самоствердженням у власних очах. Але поступово проявляється смак до життя, вільного від цілей. Суть цього ефекту в тому, що коли цілі як такі перестають чіпляти, увага повертається до спонтанної діяльності, яка відбувається не заради мети, а заради самого процесу. Іншими словами, людина, вільна від шаблонів, здатна радіти не тільки в майбутньому при здійсненні намічених бажань, а вже зараз – від самого процесу того життя, що відбувається.
Шаблонна ж особистість не помічає процесу, тому що більшою мірою загіпнотизована цілями, які підпорядковуються колективному схваленню. Тобто, чим би не займалася людина, занурена в стереотипи, вона задовольняється лише після досягнення своїх цілей. Свідома особистість здатна отримувати задоволення від процесу, тому що для неї не так важливе схвалення колективу, як можливість займатися своєю справою.
Якщо шаблонна особистість вирішує стати свідомою, просто спробувавши займатися «улюбленими» справами, вона заходить у глухий кут, тому що улюблені справи шаблонної особистості при цьому продовжують диктуватися стереотипами, і разові акції особистісної трансформації зазвичай нічого не вирішують.
Ми стаємо свідомими, коли бачимо справжні мотиви своїх дій, коли перестаємо маніпулювати, коли вчимося бачити і говорити правду, коли самі стаємо вираженням цієї правди, коли самі вирішуємо, як нам жити. Ми стаємо свідомими, коли не боїмося своїх почуттів і бажань і перестаємо прикривати їх гарними, соціально схваленими масками.
Практика споглядальної усвідомленості при цьому не втрачає своєї цінності, а спрацьовує як «буст» – психічний підсилювач, завдяки якому всі життєві уроки засвоюються інтенсивніше.
Наостанок хочу зазначити, що я зовсім не критикую суспільство, мораль і колективні стереотипи. Я схильний вірити, що все це – необхідні щаблі дорослішання душі. А коли приходить час, ми рухаємося далі.