Анатомія реальної любові

Що ж являє собою така любов, яка здійснює диво зцілення й внутрішнього звільнення людини? Я думаю, всі ми інстинктивно знаємо, що означає любов, як у тому випадку, коли люблять нас, так і в тому випадку, коли любимо ми самі. Проте я вважаю небезкорисним поговорити докладніше про саму сутність любові. Як робоче визначення я хотів би скористатися описом любові, даним доктором Гаррі Салліваном у його книзі «Основи сучасної психіатрії»:

«Коли задоволення, безпека й розвиток іншої людини стають для вас такими ж важливими, як ваші власні задоволення, безпека й розвиток, тоді можна сказати, що це любов».

Отже, у теорії любов передбачає, що в основі ставлення до коханої людини лежить турбота про її задоволення, безпеку й розвиток. На практиці любов передбачає, що я готовий і хочу поступитися власними зручностями, пожертвувати своїм часом і навіть ризикувати власною безпекою, щоб забезпечити ваше задоволення, безпеку й розвиток. Якщо таке ставлення з мого боку має місце, і я можу втілювати його в життя, це означає, що я вас люблю. У складній анатомії любові є безліч інших тез, які варто розглянути.

**Теза перша:

Любов — це не лише почуття.**

Я майже впевнений, що більшість людей, яких я знаю, ототожнює любов із почуттям чи емоцією. Вони то закохуються, то розлюблюють. Полум’я любові в їхньому серці швидко згасає, і потрібен новий сірник, щоб воно знову спалахнуло. Пам’ятаю, одна молода жінка розповідала мені, як її чоловік наприкінці медового місяця оголосив їй, що більше її не любить. Це сталося лише через два тижні після того, як я сам був свідком їхніх шлюбних обітниць. Тож я можу констатувати, що в його уявленні про любов було щось не так — або в той момент, коли він давав свої шлюбні обіцянки, або тоді, коли заявив своїй дружині, що більше її не любить.

Зараз кожен знає, що наші почуття — річ вельми непостійна; вони залежать від таких мінливих факторів, як атмосферний тиск, кількість ясних днів, стан нашого травлення, пора року і, нарешті, від того, з якої ноги ми сьогодні встали. Почуття непостійні, тож люди, які ототожнюють любов із почуттям, будуть вельми непостійними закоханими. Французький письменник Анатоль Франс писав, що «в любові прекрасний лише початок, ось чому ми прагнемо втримати його, закохуючись знову і знову». Коли ми ототожнюємо любов із почуттями, ми йдемо по життю в постійному пошуку «колишнього почуття», оспіваного стількома поетами.

Безсумнівно, однак, що між почуттями й любов’ю існує зв’язок. Перше потяг, з якого починається любов, зазвичай переживається саме як сильне почуття. І я не можу, якщо тільки я не мазохіст, вирішити піклуватися про ваше задоволення, безпеку й розвиток так само, як про свої власні, якщо не маю підтримки у вигляді почуття закоханості у вас. Однак у ході заснованих на любові стосунків вам неминуче доводиться пройти через випадкову зиму, досаду, невдоволення чимось, щоб пережити весну повернення нашої любові. Мішура юнацької любові поблякне, поступившись місцем золотому періоду зрілої любові. Неминуче будуть моменти, коли емоційне задоволення буде відсутнім, коли негативні емоції, немов хмари, заволочуть ясне небо наших стосунків; і все ж певне зростання в любові передбачає й потребує, в основному, доброї емоційної погоди.

Цілком ототожнювати любов із почуттями було б згубним для самої любові, оскільки почуття надто непостійні. Але відсутність теплих і радісних почуттів, що підтримують її вогонь, буде для любові так само згубною.

**Теза друга:

Любов — це рішення присвятити себе.**

У цьому розділі ми розглядаємо стосунки любові між людьми. Такі стосунки можуть протікати на найрізноманітніших рівнях. Людина може любити й бути коханою, як батько чи мати, брат чи сестра, друг, дуже близький друг, чоловік чи дружина. Стосунки любові будуть різними в кожному з цих випадків. Очевидно, я не можу мати по-справжньому глибокі стосунки з багатьма людьми. У мене немає ні часу, ні необхідних емоційних якостей, щоб вступати в серйозні, глибокі стосунки з великою кількістю людей. Еріх Фромм пише:

«Любов являє собою активну дію, а не пасивне прийняття. Це «стояння в…», а не «падіння кудись». У найзагальнішому вигляді активний характер любові можна описати твердженням, що любов означає передусім давати, а не приймати».

Я не можу входити в стосунки любові з багатьма людьми; це виснажило б мої сили. Тож я маю когось обирати. Звісно, існують певні взаємні зобов’язання й відповідальність між мною і тим, з ким я пов’язаний узами спорідненості, але навіть тут залишається місце для вибору. Я маю, наприклад, право обрати як конфідента або батька, або матір, або бути в особливій дружбі з однією з моїх сестер, або з одним із моїх братів. Найбільший дар, який я тільки можу запропонувати іншому, — це моя любов, і я маю бути обережним у виборі того, кому я віддам цю священну можливість.

Яким же чином мені прийти до правильного рішення? Адже рішення такого роду випливатиме з розгляду того, наскільки багато спільного маю я з іншою людиною, наскільки ми здатні йти назустріч потребам один одного в таких речах, як темперамент, інтереси, розумовий розвиток, естетичний і фізичний розвиток, зовнішній вигляд тощо. Таким чином, я озираюся навколо і роблю свій вибір, відповідно пропонуючи мою власну любов. Десь, можливо, є така людина, яка підходила б мені за всіма пунктами, але ця людина, можливо, перебуває поза моїм безпосереднім оточенням, з якого я маю обрати того, кого любитиму.

Оскільки любов може існувати на багатьох рівнях, дуже важливо не давати таких зобов’язань любові, які не зможеш виконати з честю. Недосвідчені й незрілі люди вельми схильні до цього. Вони кажуть ті чи інші значущі слова під впливом сильних емоцій чи фізичних реакцій (у тіні дерева прекрасної місячної ночі), проте наступного ранку, за ранковою кавою, ці слова звучать для них порожнім звуком.

Небезпека таких передчасних, необдуманих рішень очевидна. Більшість людей ховаються за стінами, вдаючись до того, що Гаррі Салліван назвав «заходами безпеки», маючи на увазі прагнення захистити вже поранене «я» від нових небезпек. Відгукуючись на поклик любові, такі люди виходять зі своїх укріплень, спочатку, можливо, з великою обережністю, але все ж виходять, підбадьорювані запевненнями в любові. Якщо я дам такій людині незрілі чи занадто грандіозні зобов’язання, то згодом буду змушений забрати назад свої обіцянки. Мені доведеться пояснювати, що насправді я мав на увазі зовсім не те, що казав, або сказати, що тепер думаю інакше. Я залишу цю людину в її болісно оголеному, беззахисному стані. Їй не залишиться нічого іншого, як знову тікати в хащі, насаджувані «заходами безпеки», знову будувати ще вищі й непроникніші стіни. Раз обпікшись, людина подвоїть обережність, і, можливо, мине чимало часу, перш ніж комусь іншому вдасться знову виманити її з цієї фортеці, якщо це взагалі буде можливо. Людина, якій довелося зазнати лише такої ненадійної, обумовленої й короткочасної любові, безсумнівно, вважатиме, що життя загалом річ дуже важка й сумна.

Такого роду обережність і розсудливість у пропонуванні іншій людині своїх «любовних зобов’язань», зрозуміло, не виключає того, що молодій людині чи дівчині в пошуках можливого партнера для майбутньої сім’ї можна мати багато знайомств, перш ніж знайдеться та єдина людина, стосовно якої можна «зробити ставку» на все життя. Мати багато знайомих, щоб просто «зустрічатися», перш ніж зробити остаточний вибір, — річ, звісно, що потребує неабиякої мудрості. У цей період особливо необхідна певна обережність для правильної оцінки намірів і розпізнавання передчасних, незрілих рішень і зобов’язань. Стара балада «Гріх говорити неправду» нагадує нам про те, як багато залишається розбитих сердець і поламаних доль

…лише тому, що були сказані

Три слова: «Я тебе люблю».

**Теза третя:

Дієва любов нічим не обумовлена.**

Любов може бути запропонована як щось обумовлене, або як щось нічим не обумовлене. Третього не дано. Я або висуваю умови, за яких готовий любити, або люблю без будь-яких умов. Мені хотілося б особливо підкреслити, що лише нічим не обумовлена любов може викликати справжні зміни в житті тієї людини, на яку вона спрямована.

У своїй книзі «Сучасна психіатрія», з якої ми брали наше робоче визначення любові, д-р Салліван говорить про «непомітне диво розвитку здатності любити». Та обставина, що нас любить інша людина, стає джерелом такого дива. Ніколи прагнення змінитися, — каже він, — що виникає в результаті звинувачень, висунутих на нашу адресу, не буде таким сильним, як те, що виникає в нас під впливом запропонованої нам любові. Коли нас люблять, ми прагнемо стати іншими значно більшою мірою, ніж тоді, коли нас у чомусь звинувачують і викривають. Тільки в атмосфері запропонованої нам нічим не обумовленої любові ми здатні подолати бар’єри, що перешкоджають справжньому спілкуванню людей одне з одним.

Пригадую розповідь про одну жінку, яка розповідала про те, що любов її чоловіка до неї, як здавалося, суворо обумовлена тим, щоб вона весь свій час приділяла дому й господарству. Вона наполягала на тому, що їй необхідно знати, що чоловік любить її незалежно від того, наскільки чисто прибрано в домі, і що це дасть їй сили для підтримання в домі порядку. Якщо ви розумієте, про що вона каже, і згодні з цим, то це означає, що ви розумієте й точку зору, викладену тут. Тільки нічим не обумовлена любов є тією любов’ю, яка допомагає людині змінюватися й зростати.

Обумовлена любов завжди вироджується в любов розважливу, у любов «ти — мені, я — тобі», коли все міряється мірками й за все «ставляться оцінки». Обидві сторони в такій любові прагнуть до точного дозування всіх справ і вчинків, щоб досягти бажаної рівноваги. Однак рано чи пізно напруження, труднощі чи якісь інші обставини можуть не дати можливості одному з партнерів вчасно внести свою частку. У цьому випадку другий партнер, вирішивши, що його хочуть обдурити, також зменшує свою частку, щоб бути впевненим, що вклав не більше, ніж отримав, і так далі, аж поки взагалі нічого не залишиться, крім емоційного чи юридичного розлучення.

Звісно, виникає непросте питання. Чи маємо ми право очікувати, щоб одна сторона продовжувала постійно вносити свій нічим не обумовлений внесок і дотримуватися своїх зобов’язань любові без жодної підтримувальної відповіді іншої сторони? Теоретично я впевнений, що якби одна сторона змогла весь час продовжувати пропонувати свою нічим не обумовлену любов, то інша сторона рано чи пізно відповіла б на неї. Але можливо, що така відповідь може бути дана занадто пізно. Якщо сторона, що постійно пропонує свою необумовлену любов, не отримує жодної відповіді, необхідної їй для того, щоб живити свої джерела любові й оновлювати силу своєї любові, такі взаємини можуть призвести до неминучого розриву.

Що ж стосується реального життя, то я думаю, що подібні ситуації набагато частіше декларуються, ніж мають місце насправді. Люди відмовляються від своїх зобов’язань любові, подають на розлучення й закохуються в когось іншого, не перевіривши всіх своїх особистих ресурсів, не розкривши себе до кінця як особистість, не випробувавши всіх своїх можливостей до співпраці. Хтось стверджував, що любов працюватиме на нас, якщо ми будемо працювати на неї. Я думаю, що це так, що вірність завжди буде мірою й перевіркою людської любові.

Примітка. Звісно, «нічим не обумовлену любов» слід розуміти як певний ідеал, як мету, яка має надихати закоханих, але яка насправді перебуває за межами людських можливостей. Кожен із нас несе у своєму серці ті чи інші рубці, обмежений у своїх можливостях через власні потреби й проблеми. Тільки цілком цілісна, нічим не травмована, внутрішньо вільна особистість здатна на постійну не обумовлену любов. Але такої особистості серед людей, звісно, не існує.

**Теза четверта:

Любов має бути назавжди.**

Ця теза, по суті, вінчає попередню. Обмеження любові якимось відрізком часу є однією з умов, яка може бути прикладена до нашого рішення любити. Я любитиму тебе, доки… У фільмі «Метелики вільні» поверхова, легковажна дівчина кидає свого сліпого коханого. Вона пояснює свій вчинок: «…тому що ти сліпий, каліка!» В один із найнапруженіших моментів фільму молодий чоловік каже героїні: «Ні, я не каліка. Я позбавлений зору, але я не каліка. Це ти — каліка, тому що ти не можеш нікому присвятити себе. Ти нікому не можеш належати».

Присвятити себе коханій людині, на будь-якому рівні стосунків, означає присвятити назавжди, на все життя. Якщо я кажу тобі, що я твій друг, це означає, що я залишуся твоїм другом назавжди, а не якийсь відрізок часу. Справжня любов — це не стрижень кулькової ручки, що висувається натисканням кришечки лише тоді, коли ми хочемо щось записати. Якщо я кажу, що я твій, то я буду завжди твоїм. Як співається в одній старій пісні: «Коли я покохаю, це буде назавжди».

**Теза п’ята:

Любити — означає рішучість… рішучість… рішучість…**

Ми вже говорили про те, що любити — це означає робити все для задоволення, безпеки й розвитку коханої людини. Люблячи вас, я прагну до задоволення всіх ваших потреб, якими б вони не були. Але тут ми стикаємося з подвійною складністю (я ж і не обіцяв вам сад із суцільних троянд): передусім — ваші потреби можуть весь час змінюватися. Якщо я вас люблю, то маю вміти завжди читати у ваших очах, у всій вашій поведінці, я маю весь час «любовно стежити» за вами. Я маю щодня безмовно запитувати: «Яким я потрібен тобі сьогодні, цього ранку, цього вечора? Можливо, ти чимось засмучений і потребуєш моєї підтримки? Чи день пройшов успішно, і ти хочеш, щоб я порадів разом із тобою? А може, тобі самотньо і тобі потрібне дружнє потискання руки?» Такого роду співчуття, вміння чути й бачити є найголовнішим у дієвій любові. І це зовсім нелегко щоразу точно розпізнавати, що відбувається з коханою людиною в даний момент, у чому вона найбільше потребує.

Друга складність полягає в тому, що я, а не ти маю вирішувати, яким я потрібен тобі в кожний окремий момент життя. Я не можу просто запитати про це в тебе й повірити тому, що ти скажеш. Може статися так, що, на мій погляд, найправильнішим з мого боку буде сказати тобі ту чи іншу правду, яку ти, можливо, не хочеш чути, або бути поруч навіть тоді, коли ти сердито просиш залишити тебе одного, або знову підняти якесь невирішене нами питання, якого ти не хотів би торкатися. Беручи на себе відповідальність за рішення такого роду, я можу вчинити правильно, а можу й помилитися. Однак значно важливіше не це, а те, що, приймаючи те чи інше рішення, я дію так, тому що я люблю тебе. Я хочу, щоб тобі було краще. Я обираю те чи інше рішення тому, що відчуваю відповідальність за твоє життя, твоє зростання, за розвиток усіх твоїх сил і здібностей.

Звісно, моє рішення ніколи не повинно порушувати твоєї свободи. Пропонуючи тобі дар своєї любові, я залишаюся самим собою, але маю надати таку ж можливість і тобі — бути вільним у прийнятті чи відхиленні мого дару. Ймовірно, це найважчий шлях, яким має йти справжня любов, — бути самим собою й пропонувати свою допомогу відповідно до того, як я вважаю за потрібне це зробити, ніколи не примушуючи тебе до прийняття її чи бажаної для мене відповіді.

**Теза шоста:

Суттєвий дар любові — почуття особистої цінності.**

У першому розділі ми вже говорили про те, що здатність доброзичливого ставлення до самого себе, здатність любити й приймати себе, радіти своїм досягненням, є головним показником душевного здоров’я особистості й основою людського щастя. Таким чином зрозуміло, у чому полягає головне завдання любові. Моя любов має зміцнити твою любов до самого себе. Ми маємо судити про успішність нашої любові не за кількістю тих, хто надихає нас на виконання тих чи інших справ, а за кількістю тих, хто каже, що досяг відчуття повноти й радості життя завдяки нашій любові до них, за кількістю тих, хто зміг побачити свою красу в наших очах, почути доброзичливе визнання їх як особистостей у теплоті нашого голосу. Адже ми подібні до дзеркал для інших. Жоден із нас не може дізнатися, який він, поки не побачить своє відображення в такому дзеркалі. Це загальна невіддільна властивість усіх людей — що ніхто з нас не може дізнатися про себе нічого хорошого чи відчути свою цінність, поки не побачить усього цього в дзеркалі любові до нього з боку іншої людини.

**Теза сьома:

Любов означає підтримку, але не владу над коханим.**

Коли ми опиняємося в стані допомогти комусь здобути відчуття власної цінності, то це, поза всяким сумнівом, найбільший дар, який ми можемо йому піднести. Але передати цей дар ми можемо лише за посередництва нашої любові. Суттєво, що наша любов має бути при цьому визволяльною, а не володіючою. Ми постійно маємо давати тим, кого любимо, свободу бути самими собою. Любов стверджує іншого саме як іншого. Вона не має володіти чи маніпулювати іншою людиною як чимось моїм. Доречно тут процитувати Фредеріка Перлза: «Ви прийшли в цей світ не для того, щоб жити відповідно до моїх очікувань. Так само, як і я прийшов сюди не для того, щоб виправдати ваші. Якщо ми зустрінемося й порозуміємося — це чудово. Якщо ж ні, то нічого не вдієш».

У староанглійській любов позначалася словом «фреон», від якого походить сучасне англійське слово «френд» (друг). Любити — означає звільняти. У самій структурі мови мається на увазі визволяльна дія любові й дружби («фрі» — вільний, добровільний). Любов і дружба мають давати сили тому, кого ми любимо, для здійснення всього найкращого, що в них є, відповідно до їхньої власної свідомості й бачення.

Це означає, що бажання для вас самих найкращого і прагнення бути таким, у якому ви мене потребуєте, може бути досягнуте лише на шляхах дбайливого ставлення до вашої свободи, тобто коли ви цілком вільні у своїх почуттях, думках і рішеннях. Якщо ваша індивідуальність настільки ж цінна для мене, як і моя власна, що й передбачається любов’ю, то я маю ставитися до вас із повагою й дбайливістю. Коли я хочу надати вам підтримку, то моя підтримка ґрунтується на безумовній цінності вас як унікальної особистості, неповторної, що приховує в собі священну таємницю людської істоти.

Якщо я хочу дати оцінку моїй любові до вас, я маю запитати себе, чи справді моя любов є для вас підтримкою й звільненням, а не володінням і маніпулюванням вами. У правильній оцінці своєї любові можуть бути корисні такі запитання, які я маю поставити самому собі: чи справді ваша задоволеність собою для мене важливіша, ніж моя задоволеність вами? Що для мене важливіше — щоб ви досягли тих цілей, які ви самі ставите перед собою, чи тих цілей, які вам ставлю я?

Ось інший тест: відповідно до того, наскільки я по-справжньому люблю вас і хочу бути для вас підтримкою, ви будете в змозі успішніше контактувати з іншими людьми, і я не радітиму цьому. Я хотітиму, щоб ви любили інших, і інші любили вас. Я не хотітиму стати для вас «усім вашим життям». Людина, яка живе «повним життям», перебуває в добрих стосунках із багатьма людьми й радіє розмаїттю навколишнього світу. Моя любов має підтримувати вас і звільняти для повнішого життя, щоб у вас оживали всі ваші сили й здібності, щоб ви переживали всю повноту небесної слави, що наповнює світ.

Джерело: http://www.realisti.ru/main/love?id=406#ixzz693BQ8yod